Продовження вступної частини

Коней у селі було менше двадцяти. У 1924 році було їх тільки одинадцять штук. Тримали їх тільки відносно багаті господарі. Зерна селу не вистачало, тому зимою і весною селяни їздили його купувати у Луцьк та Володимир.

У селі тільки кільком господарям вистачало власного хліба до нового.

Худобу - мало-молочну продавали, оскільки на луках росла висока кисла трава, солодкої було дуже мало. Свиней утримували тільки для себе. Свині, схожі на диких, потребували багато часу для відгодівлі. З домашньої птиці найбільше було курей, менше качок та гусей.

Жнивами, доглядом за городом, картоплею займались

жінки. Мужчини косили і привозили з полів у господарство.

Зерно мололи у жорнах і гречку також. Просо обробляли на кашу.

У більшості хат була одна кімната з одним або двома вікнами з великою кількістю маленьких шибок, без дерев’яної підлоги. У сінях стояли ручні жорна і скриня.

В цей час не було кухонних плит, а варили у печі, яка зимою опалювала житло. Меблі - стіл і лавка.

Спали на широких лавах, які розміщувалися під двома стінами, і на печі. Постіль - жорстка простиня і подушка. Вкривалися також простинею. Зимою дуже часто в хаті тримали поросят, телят и ягнят.

Завдяки цьому запах був дуже неприємний, перемішаний з запахом цибулі та часнику.

Люди у Гірниках рухалися повільно і грузно, ніколи не поспішали, звикли до ходу волів за возами; жінки були більш енергійними. 

Одяг власного виробництва робили з льону та вовни, на ногах, замість взуття, носили постоли із липового лика.

Кожен господар був для власної родини був чоботарем. Якщо збирався у далеку дорогу, то брав з собою кілька пар постолів і не ремонтував їх.

Коли йшов на болотисті луки, одягав постоли. Увечері знімав у хаті мокрі онучі, які сохли на печі. Чоботи були тільки у багатих господарів, а черевики у досить великої кількості жінок.

село Гірники 1924 р.

(далі буде...)