Діти ходили ранньою весною и пізньою осінню і зимою у постолах. Жіночі спідниці, кофти і сорочки були вишиті красивими візерунками. Візерунки були різноманітними, вишиті хрестиком. Дівчата навчалися у своїх матерів і так з покоління у покоління.
Діти часто хворіли і у великому відсотку помирали. Лікаря не було. Багато було епідемічних захворювань. Крім того був бруд, темне житло були причиною захворювань очей, вух і голови. Волосся часто було в ковтуні, який інколи після кількох років зрізували.
Методи, що пропонувалися лікарем не приймалися забобонними матерями. Ще тоді вірили у різні заклинання
і забобони, наприклад, сплутані колоски на полі повинен був розплутати священник, який приходив з процесією.
У іншому випадку було б нещастя у родині.
Якщо удар блискавки запалив хату, не дозволяли пожежній команді гасити. Замість того роздягнена красива дівчина обходила хату з іконою у руках, хлопці сміялися, але пожежа не припинялася.
Повертаючись до дітей, які неправильно харчувалися і частіше всього були дуже слабенькі. Їли суп, картоплю у мундирах, інколи гречаники, хліб з борошна з картоплею, капусту. На свята їли м’ясо і пироги. Особливо діти були слабкими під час посту.
Польові роботи були дуже примітивними. Застосовувалися
сошники і дерев’яні борони. Сучасного обладнання було у селі дуже мало. Щоб запалити вогонь брали огниво і трут. Вечорами у хаті запалювали лучину. Таким, у 1924 році, було життя і рівень культури села, у яке мене направили вчителем.
Тому, після одинадцяти років роботи педагогічно-викладацької та громадської було можливим порівняти досягнення и зміни, які відбулися за цей час.
Очевидним був вплив школи і тому у мене великий сентимент до села, батьківщини моїх двох доньок, до людей чудових, жителів Гірник, від яких я - поляк і учитель - не відчув нічого поганого, а тільки велику довіру.
(далі буде)
Немає коментарів:
Дописати коментар